Перечитуючи “Заповіт” Тараса Шевченка тисячний раз, кожного разу знаходжу в ньому різний наголос і новий розвиток думок. Розміщую текст “Заповіту”, щоб не шукаючи і не згадуючи його напам’ять, ми змогли його уважно прочитати і проаналізувати.
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани, і гори —
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Адже, на мою думку, “Заповіт” відображає суть усієї творчості Великого Кобзаря та є своєрідним підсумком.
Багато творів поета можна було б додати до цієї замітки, щоб зробити аналіз його творчості. Але, на мою думку, цього робити не варто, бо більшість читачів моєї замітки їх знає.
Мене цікавить відповідь на таке запитання: “Чи був, на вашу думку, Тарас Шевченко українським націоналістом?”. Хотілося б від вас почути на нього відповідь. Її можна дати шляхом голосування в опитуванні та/або прокоментувати під заміткою. Давайте разом подискутуємо на цю тему.
P.S. Я знаю, що цю замітку завдяки соціальним мережам WordPress, Facebook, Google, Twitter та ін. буде прочитано користувачами багатьох країн. Тож, хотілося б почути їхні роздуми на цю тему.
Україна - Ukraine 
я послухався тараса й навчився “чужому”. та, цим “чужим”, виявилася мова Святого Письма. лише з неї я дізнався про справжні значення слів: україна, слов’яни, хата, борщ, ха-хол та ще 6000 слів, котрі звів докупи у книзі “Матір мов”, бажаючим скину, yuriykobzenko@i.ua, не пошкодуєте. бо язиком єврея пушкіна косовороточно-шаровано-лyб’янські академіки, нам лиш “лапшу на уши вешают”. доказ тому, – 173 укази про заборону української мови та закон 1919 року, про заборону вивчення мови Мойсея.
не обійшов і шевченка, розглянув його творчість, знайшов помилки та блукання у болоті угрофінської етимології.
Так! Допоки ходить Україною Пустельник — буде і Руїна, і Пустеля, і Земля без Радощі.
був чи не був? – яка нафіг різниця? от навіщо чіпляти на всіх ярлики? Якщо людина любить свою країну, мову і переживає(або й гнівається) з приводу сторонніх утисків рідної країни – вона націоналіст?
1. Якби для мене не було б різниці, то я б не запитував. 🙂
2. Якщо націоналіст – це “ярлик”, то далі можна було б і не дискутувати.
3. На останнє Ваше запитання відповідаю: Так, вона, як на мене є націоналістом. Юрко, а Ви думаєте інакше?
Безумовно що націоналіст. Це слово початково мало і має цілком позитивний зміст. У дореволюційній літературі (яка навіть пройшла цензуру) можна зустріти схвальні слова “він справжній націоналіст”. Тому, зверніть увагу, більшовикам аби надати негативу довелося використовувати поєднання “буржуазний націоналіст”. Згодом негатив перейшов на слово “націоналіст” взагалі. Слово стало ярликом з яким дуже чітко поєднувалися переслідування й репресії. Тому, безумовно, будь-який національний провідник, будь якої нації є націоналістом. І це цілком нормально й позитивно. Просто в українців в’ївся переляк від цього слова за часи совєтів. Та й сьогодні через такий ярлик в Україні цілком можна мати неприємності.
Так склалось, чи то нам так нав’язали, що слово націоналіст має негативне значення, але ж нічого негативного в цьому нема, тому якщо подивитись на заповіт, та й інші твори Шевченка, можна сказати, що він націоналіст і патріот. Не бачу в цьому нічого поганого!
Націоналістська теорія є в кожній людині, партії чи ідеології, найважливіше для якої є народ, народ як одне ціле а не кожні окремі індивіди!!! Тому повністю з Вами згідний!!!
Націоналіст це завжди патріот, а от патріот не завжди націоналіст.
Шевченко був не тільки Українським Націоналістом, він мав чіткий КОЗАЦЬКИЙ ДУХ.
Він писав, що в нас “…один козак на сто свинопасів…” — зараз на жаль статистика ще гірша…
ТГШ не був націоналістом з однієї простої причини – він не належав до жодної політичної націоналістичної партії. В його роки таких просто не існувало. Крім того, він не мав не те що державницьких – взагалі жодних політичних поглядів. Просто ностальгував за гетьманщиною, поетизував її, вважаючи її найвищим досягненням українців. Але безперечно, що поезія ТГШ вплинула на українських націоналістів і на формування в Україні націоналізму як течії. Можна сказати – на жаль вплинула. Бо коли до політики, справи суто прагматичної, примішується поезія, вона переносить поетичне, романтизоване бачення світу на повсякденні політичні реалії і неодмінно прискорює скочування до догматизму. Саме догматизм, замішанйи на поезії, зрештою, і погубив український націоналізм. Саме він не дає їм нині стати впливовою політичною силою так само на Сході, як і на Заході.
Я вже тут виступив, але не бачу реакції. Справа в тому, що слово “нація”, мовою Святого Письма НаТЙа саджанець, посажений в землю (на землі), Т = Ц: “украйн” осідати на землі, бути посаженим на ній. АВТОХТОН, а не кочівник-перекотиполе.
Маємо слово “слов*ян”, котре від ЦЛВ хрест, Ц = С. Якщо взяти ХРЕСТ, як початок системи координат, – то це означатиме “споконвічний народ”.
А от “київ” – це КЙ те що (у нас закінчення в прізвищах “Ко” – це теж саме), е*В основа. Центр. А вже Р*Сь головний (прикметник чоловічого роду!).
Тепер давайте глянемо, – як себе називають НОМАДИ, ті, котрі не переймаються дуже наявністю своєї території: бедуїн, голять, єврей, татар, турок, циган, руСС , – з двома “С” це слово означає: розпорошений, розвіяний, рос. рассеяный.
Чом я взяв мову Святого Письма? Бо маємо писемне джерело, Біблію, де вказано: “Було: вся земля, – мова одна…” Буття, 11:1; і тоді та мова була примітивною, без голосних, що дає нам можливість знайти джерело своєї мови. Та й “мова”, від того ж кореня, що і Боже ймення “ЙГоУа”
От над цим я й розмірковую в своїй книзі “Матір мов” (yuriykobzenko@i.ua, скину), – чом саме ми маємо у своїй назві: і нація, і споконвічний, і чом назва “украйн”, – саме у нас + головний.