Революція 2011

“Ми всіх катів зітрем на порох.
Повстань же, військо трударів!
Все, що забрав наш лютий ворог,
Щоб повернути час наспів.
Інтернаціонал, переклад Миколи Вороного

У той час, коли український уряд розповідає нам, як життєво необхідні Ненці ринкові реформи, а також малює світлі перспективи капіталізму, у самих країнах переможного капіталу – від США до Європи – сотні тисяч людей виходять на вулиці.

Багато з них тримають червоні прапори і співають “Інтернаціонал”. Дехто підпалює урядові будівлі. І всі разом вимагають відмовитись від буржуазних відносин між людьми.

І всі разом прагнуть більш справедливого світу. Вони прагнуть припинення воєн і поваги до національної самобутності. Бо світовий капіталізм – це нескінченні війни і уніфікація всіх людей під стандартні бізнес-плани.

Виявляється, капіталізм – це не сите і безтурботне життя, яке ми бачили у імпортних телесеріалах.

Капіталізм – це невідворотні періодичні кризи, величезна прірва між працюючими і паразитуючими, дешева і голодна робоча сила у країнах третього світу і пишні святкування успішних банкірів, інвесторів, металевих та газових магнатів як з першого, так і з третього світів.

Зрештою, це – відсутність медичного страхування для одних і океанські яхти для інших.

Втім, до українців капіталізм вже прийшов. Прийшов у вигляді приватизації, коли раптом все “загальнонародне” майно опинилося в руках колишніх комсомольців та “кооперативників”.

Прийшов, коли бізнесмени піднімають ґвалт, якщо їм знижують хоч на один відсоток 300%-ву рентабельність у той час, коли водії київських, житомирських і харківських тролейбусів не отримують зарплатню, а працівники Полтавського ГЗК – законну пенсію.

Капіталізм в Україну прийшов у вигляді конфіскації банками майна громадян, які не спроможні повернути кредит під час кризи, у вигляді підвищення пенсійного віку, у вигляді підвищення приватизованими підприємствами тарифів на комунальні послуги, у вигляді тіньових схем бізнесу.

Зараз капітал хоче забрати в українців останнє, що у них залишилось. Землю.

Капітал говорить, а уряд за ним повторює: треба спростити життя приватному бізнесу (наприклад, зменшити йому податки) і тоді економіка стане ефективнішою, а багаті поділяться своїми прибутками.

Але суть капіталізму не у ефективному виробництві, не у благодійництві, а у прибутку, який досягається будь-якими засобами, навіть злочинними.

Капітал говорить: обирайте до парламенту багатих. Вони вже накралися і знають як налагодити національне господарство. Але немає жодного мільйонера, який не хотів би стати мільярдером.

Вони з кожних 100 гривень, вкрадених разом з чиновниками у бабусі-пенсіонерки, готові виділити їй аж 10 гривень у вигляді гречки для того лише, щоб ця бабуся знову делегувала благодійника – бізнесмена до влади. І він зміг відібрати чергові 100 гривень у неї чи її дітей.

Капітал говорить: крутіться, збагачуйтесь, якщо ви виявите “смєкалку і сноровку”, то й ви станете заможними і щасливими.

Неправда. Люди, які збагатилися у той непевний час, який називають “лихими 90-ми”, чи у авторитарні “нульові” роки, збагатилися зовсім не завдяки кращим душевним якостям чи розуму. Талановиті, розумні науковці та “всі, хто знає, що таке “колективне підсвідоме”, торгують сигаретами біля метро” (Віктор Пєлєвін).

Забрали ж до своїх рук “загальнонародне” майно та збагатилися лише ті, хто мав зв’язки з партноменклатурою, займався крадіжками, рекетом, чи, навіть, вбивствами.

Одним словом, збагатилися не ті, хто з ранку до ночі працював, бо не можна за рахунок праці приватизувати обленерго, металургійний завод чи створити ЄЕСУ. А ті, хто відкрив найгірші і найтемніші закапелки своєї душі.

У кожному капіталістичному суспільстві (в тому числі і СРСР) 10% багатих існують тільки тому, і тільки завдяки тому, що існують 90% бідних. Це – закон капіталізму. І ці 10% нічим не кращі, а, швидше, гірші, ніж ті 90%.

Капітал говорить, а український уряд повторює за ним: державна власність неефективна, давайте її приватизуємо і отримаємо гроші в бюджет.

З одного боку, це нагадує горе-господаря, який за нестачею грошей вирішив продати хату, землю, худобу, реманент. Продав. І справді отримав багато грошей. Але коли гроші проїв-пропив, то залишився бомжем – без хати, без землі, без худоби.

З іншого боку, це порівняння не зовсім коректне, бо у випадку приватизації “загальнонародного” майна (що робили всі українські влади – і за Кучми, і за “помаранчевих”, і за “регіонів”), гроші від продажу майна отримує не господар – народ, а наближені до влади присоски.

Тепер нам капітал говорить: продайте землю і кожен селянин отримає належне відшкодування.

Якщо так станеться, то, як і у випадку з “ваучерами”, 90% землі моментально і за безцінь опиняться у руках новітніх латифундистів (передовсім у руках спекулятивного капіталу – банківського і страхового).

А селянам залишиться вибір: йти у найми, щоб обробляти свою ж землю, чи прямувати до міста, щоб поповнити армію безробітних і бездомних.

До речі, безробітні – резервна армія праці – це найголовніша умова існування капіталізму, якої цей соціальний лад позбутися просто не може. Адже за капіталізму ринок має бути всеохоплюючим. В тому числі, має бути ринок праці, де, у свою чергу, має бути пропозиція робочої сили. Тобто – безробіття.

От проти такої соціальної системи з її несправедливістю, прірвою між бідними і багатими, продажем всіх і вся, в тому числі, людських тіл і душ, безробіттям і злиденністю, уніфікацією і порушенням громадянських прав, виступили люди на Заході.

І цей виступ почався у “столиці” капіталізму – Сполучених Штатах. З акції “Захопи Уолл-Стріт”.

Згодом він перекинувся в Італію, Німеччину, Португалію. Греція, Великобританія, Франція і Іспанія й до того вирували антикапіталістичними виступами.

Неправда, що Україна залишилась осторонь цього світового руху.

Протягом 2010-11 років українські студенти досягли скасування платних послуг в університетах, дрібні підприємці – вето на Податковий кодекс, громадянське суспільство відправило у небуття законопроект 2450 про обмеження свободи зібрань, з огляду на можливі соціальні заворушення уряд досі не наважується протягнути через парламент Трудовий кодекс, який обмежує права робітників.

“Афганці” та “чорнобильці”, протестуючи проти скасування соціальних пільг, двічі цієї осені штурмували Верховну Раду. І їхні мотиви точно такі ж, як і у американців, які у Нью-Йорку штурмують Уолл-Стріт.

Точно так, як і в США, в українських протестах немає керівної і спрямовуючої партії. Українці після 2004 року розуміють, що Тимошенко чи Яценюк від Ющенка і Януковича не солодші. Бо всі названі персонажі – представники великого капіталу.

Різниця між ними лише в тому, що вони є представниками різних конкуруючих кланів цього капіталу. І ще після 2004 року українці зрозуміли, що міняти треба не президента, а систему.

Українці вже включилися до світового антикапіталістичного процесу, можливо, й не здогадуючись про це. Але успіху вони навряд чи досягнуть, поки виступатимуть кожен за своє окреме соціальне право.

Успіху ми досягнемо лише тоді, коли соціальні потічки робітників, студентів, селян, безробітних, дрібних підприємців зіллються в один потік. Потік, який знесе капіталістичну систему в Україні.

Володимир Чемерис, Інститут Республіка, для УП

Цей запис був оприлюднений у Протести, Україна і позначений , , , , , , . Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s