Ліна Костенко: «Навіщо нам замінювати українську мову російським матом?»

Ліна Костенко

Свою книжку «Річка Геракліта» (видавництво «Либідь») Ліна Василівна Костенко презентувала в Національному університеті імені Михайла Драгоманова. На зустрічі з поетом були присутні студенти, викладачі, шанувальники таланту Ліни Василівни.

Проте не лише книжка примусила Ліну Василівну прийти в цей навчальний заклад. Кілька місяців тому Вчена рада університету Драгоманова одностайно проголосувала за присвоєння Костенко статусу Почесного професора цього університету.

І Ліна Василівна прийняла адекватну відзнаку. Тим більше що свого часу вона навчалася в цих стінах, чуючи навіть у радянський час дзвони з Володимирського собору.

Нагадаю, що Ліна Костенко також — Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», Почесний доктор Чернівецького та Львівського національних університетів.

— Я вчилася тут, тільки тоді він називався педінститут, — пригадує Ліна Василівна. — Тоді не йшлося про те, що я стану професором. Я просто тікала з лекцій. Тікала в Ботанічний садок, збирала осіннє листячко. З вікон аудиторії було видно Володимирський собор. Я слухала дзвони Володимирського собору. Мені ще тоді викладач з марксизму-ленінізму поставив «трійку». Це була моя єдина «трійка» в житті». «Ви уявіть, одного разу я тікаю собі з лекцій збирати осіннє листя, а назустріч мені йде декан. І що, ви думаєте, я зробила? Привіталася. І йому нічого не залишалося робити, як сказати мені „Добрий день!“ у відповідь»…

Виступ Ліни Костенко був особливим.

Ми звикли до того, що поет Ліна Костенко — героїчна жінка, берегиня.

А Костенко — різна й передовсім глибоко вразлива. Вона не терпить фальшувань і не дозволяє собі халтури.

Її виступ в університеті перед студентами був на диво промовистим, але якимсь душевно-ліричним. Виступ продовжував (у полемічній манері) лекцію (вже хрестоматійну), прочитану майже десять років тому перед студентами «Могилянки»: «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала».

«Світ поділяється на дві категорії: чуму та її жертв», — каже Ліна Костенко, цитуючи Камю. «Ми спробуємо порушити питання, яке часто замовчують. Нас сьогодні переконують у тому, що ось налагодимо економіку, вирішимо фінансові питання, і тоді розквітне українська культура, мова, література. А це неправда! Пригадайте Сервантеса. Він жив у надзвичайно тяжких умовах. І це був геній. Усі найвизначніші літературні твори завжди з’являлися в час скрути, конфліктів і протистоянь, коли з економікою було далеко не все гаразд».

Відчувалося, що Ліна Костенко прийшла на сповідь до студентів. «Це радянський спадок, що в нашій країні не поважають учителів, зокрема і вчителів української мови та літератури.

Але ж були люди, які боролися за цю саму українську мову. І що ж тепер: прийшли ті, хто хочуть знищити те, заради чого вони боролися і віддавали життя? Навіщо нам замінювати українську мову російським матом?».

Ліна Костенко згадала про свій прихід у літературу: «Нас ніхто не називав шістдесятниками. Просто в літературі з’явилося кілька дуже талановитих особистостей. Дехто був знищений фізично. Були геніальні перекладачі, як Микола Лукаш, Григорій Кочур, Євген Попович».

Здавалося, що Ліна Костенко прагне навіть за дещо перепросити молодь, але водночас примусити її замислитися над важливими соціокультурними проблемами.

Свого часу вона, виступаючи перед студентами «Могилянки», сказала, що гуманітарну ауру нації потрібно підтримувати, оскільки це надзвичайно тонкий шар.

Нині Ліна Костенко категоричніша в цьому питанні, у своїх поглядах: «Одинадцять років тому я в „Могилянці“ зробила доповідь про гуманітарну ауру нації. Одинадцять років минуло, а гуманітарної аури так і нема. Повинна бути гуманітарна аура. Вона не вирішує всіх проблем. Але вона дає той шляхетний образ нації, що не соромно і в світі з’явитися.

Тоді я говорила студентам, що ця гуманітарна аура є, але насправді її досі немає.

Одним із найбільш яскравих спектрів гуманітарної аури є література. Це високовольтна лінія духу. Це рух опору».

Новітні літератори, які приходять у світ мистецтва, не розуміють, наскільки відповідальна ця місія. «Свого часу В.Сосюра чимало вистраждав за свій вірш „Любіть Україну“. А тепер можна взяти і просто переписати цей вірш на кшталт „Любіть Оклахому“.

Проте ці критичні судження не категоричні, це не присуд старшого письменника молодшим, які видаються старшому поколінню незрозумілими, ексцентричними.

Ліна Костенко як ніхто інший підтримує молодь.

Але трагедія української літератури в тому, що в шістдесяті роки в літературу прийшли ті, хто прагнув розвинути і підтримати високовольтну лінію Духу.

Мабуть, слово „Дух“ у цьому контексті таки доречніше писати з великої літери, в гегелівській традиції. Дух — це тяглість поколінь і спадковість історії. І шістдесятникам було непросто: їхні попередники — це соцреалісти.

А треба було прокладати містки до літератури двадцятих років, до Антонича, Плужника, Миколи Хвильового, до високого українського модернізму.

Що таке шістдесятництво? Це запитання, як зазначила Ліна Костенко, часто виникає в різних текстах. Це бунт поколінь, рух опору, виклик часові? Але ж виклик, за словами Ліни Василівни, — щось короткострокове, комусь можна оголосити один виклик, другий — а як бути далі?

Літератори після вісімдесятників почали займатися іншими «проблемами» — їм уже не до високовольтної лінії духу. А так знову в літературі утворився розрив, який шістдесятники прагнули заповнити.

Їм це вдалося, це було покоління, яке повернуло в мистецтво етичні параметри естетики, та й шістдесятники трималися разом.

Вони самі ніколи не називали себе шістдесятниками. Ця назва прийшла вже пізніше. Так само, як і представники розстріляного відродження не використовували цієї назви як самовизначення.

Погано, сказала Ліна Костенко, коли літератори самі вигадують для себе ярлики. Якщо проаналізувати світову літературу, то ані представники «Бурі і натиску» в Німеччині, ані покоління катастроф в Іспанії ніколи не давали собі ярликів.

«Коли шістдесятники несли свою високовольтну лінію духу, хтось помер, хтось не витримав. Це вдарило по їхній особистій долі та творчості. Але не треба їх судити. Треба думати. Треба бути глибшими та поряднішими. Не треба засмічувати суспільство ворожістю».

Тези Ліни Костенко підтримала Оксана Пахльовська. «Моє покоління не виконало поставлених завдань».

Її слова звучали гірким підсумком, але також і спонукою молоді, закликом об’єднатися у спільну «лінію опору».

«Лінію оборони тримають живі» — такими словами завершується роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого». І Ліна Василівна у виступі в університеті лише розставила акценти в тому, що сьогодні потрібно діяти спільним фронтом. «Один письменник пожартував, що хотів би купити собі нову Батьківщину. Знаєте, щоб купити нову Батьківщину, нам треба комусь продати стару. А з цим можуть виникнути проблеми».

Здавалося, що Ліна Костенко зовсім не хотіла торкатися політики. Зрештою, «Річка Геракліта» явлена читачам як спроба «срібним олівцем птиць малювати на лляній тканині».

Ця книжка писалася з перспективи великого часу, часу Геракліта, часу одвічних істин і «чистої естетики», не заангажованої в політичну ситуативність. Про це сказала професор літератури і найделікатніший та найуважніший читач Ліни Костенко — її дочка Оксана Пахльовська у вступному слові, про цей кругообіг енергії естетичної думки у світовій культурі випала честь говорити й автору цих рядків у післямові до «Річки Геракліта».

Несподіванкою під час зустрічі стала «прем’єра» цієї нової книжки — своєрідного подарунка, який у видавництві «Либідь» Ліна Костенко зробила дочці. Вона підготувала для неї поетичну книжку «Мадонна перехресть». До книжки увійшло багато нових поезій, котрі раніше не друкувалися. Емоційна палітра — від інтимних материнських переживань і почувань до метафізичних поетичних одкровень, у яких вчитуєш слабкість людського духу, неготовність змагатися з простором чуми:

Сидить диявол десь на Гіндукуші.

Вивчає звідти всяку Божу твар.

Питає: — Гей! Почім сьогодні душі?

Чому такий неякісний товар?

У перед гір’ї зріють виногрона.

Колиску моря вітер колихнув.

— Во врем’я оно, о, во врем’я оно! —

сказав диявол і чомусь зітхнув (написано: 2. 02. 2003 р.).

На першій сторінці — рукою Ліни Костенко написано поетичну посвяту дочці Оксані. У віршах промовляє голос естетики, казкової чарівності, доброти й любові. А це — найважливіше, що може бути в житті людини.

Коти, зайці, ведмедики, лисиці,

рожева мавпа і зелений слон, —

мій зоопарк, і плюшевий, і ситцевий,

і черепаха, взута в поролон.

Їм в шафі тісно, а куди подіти?

У світі теж — там криза, там війна.

І діти виросли, вони уже не діти.

А я люблю зеленого слона.

<…>

Там все хтось в когось цілиться наосліп,

ніякі звірства вже не дивина.

Великий світ. І діти вже дорослі.

А я люблю зеленого слона (написано 27. 05. 2011 р.).

Ліна Костенко не побоялася оголювати своїх почуттів, не побоялася бути ніжною у спілкуванні з дочкою. Бо в цьому — сутність людини: бути відвертою зі своїми рідними. Спорідненість душ і рідність думок — те, що існує в атмосфері поета Ліни Костенко.

Мені снилась дорога. Дорога — і все.

Ні куди, ані звідки, — не знаю, не знаю.

Просто снилась дорога, — ні шлях, ні шосе,

а дорога й дорога, — іду й проминаю.

Тільки десь ніби вогник далеко в степах.

Може, мати стоїть на німому порозі.

Може, це вже Чумацький, а може й не шлях.

Може, просто дорога, дорога в дорозі (написано 2. 06. 2010 р.).

Дмитро Дроздовський «Дзеркало тижня. Україна»

Цей запис був оприлюднений у Культура, Мова, Україна і позначений , , , , . Додати в закладки постійне посилання.

1 коментар до Ліна Костенко: «Навіщо нам замінювати українську мову російським матом?»

  1. Цитата: “Але трагедія української літератури в тому, що в шістдесяті роки в літературу прийшли ті, хто прагнув розвинути і підтримати високовольтну лінію Духу”.

    Автор точно це хотів написати? Чи він трохи заплутався?

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s