Помаранчева революція – це не лише листопад–грудень 2004 року. Це процес, який для мене активно і усвідомлено почався ще в 2003.

Було дві основні мотивації щодо участі в Громадянській кампанії ПОРА! чи Помаранчевій революції. Це – бажання драйву, адреналіну, бути залученим до чогось великого, до участі в змінах. Друге – це бажання творити щось самостійно, робити зміни в своєму житті і житті країни.

Молоді люди з мотивацією творити складали кістяк і “настрій” подій таких організацій як ПОРА! Ця мотивація забезпечила країні творчу, самоорганізовану, мирну революцію. “Веселі яйця” і саме оте вкинуте яйце, студентські страйки і кокетливі тюремні шапочки, демарші журналістів, щоденні акції ПОРИ, які неможливо описати в планах та інструкціях. Самоорганізація наметового містечка теж не була продуктом геніальної організованості партійних чи якихось інших штабів. Розвиток мережі ПОРИ в 2004 теж забезпечили люди, для котрих зміни були на першому місці.

Молодь не складно мобілізувати на протест. Тим більше у 2004, коли влада щодня доводила своїми вчинками те, що ПОРА! писала на наліпках. Думаю, що тут свою роль у мобілізації зіграла чи не ментальна звичка українців, котрі понад триста років не мали держави, протиставлятися і протистояти владі, яка в період “розвинутого кучмізму” демонструвала свою неукраїнськість. Тому патріотичні почуття мали можливість реального втілення в діях.

В 2004 році влада ностальгічно намагалася повернутися в совкову реальність. Стиль поведінки і ведення виборчої кампанії дозволили нам, з ПОРИ, також творити субкультуру: антисовкову, драйвову, патріотичну, модну.

Але навіть маючи високу мотивацію, мобілізаційні можливості, ми все одно поставали перед серйозними викликами. Досі питання, чи вдалося нам подолати хоча б більшість з них.

Насамперед – це подолати страх. Страх перед системою і силовими можливостями влади. Його долали сміхом. Сильнішим був страх відповідальності за прийняті рішення, за людей, котрих мобілізували. Перейшовши цей “рубікон”, можна було творити справді ефективну мережу і досягати результатів.

Влітку 2004, коли ми мали табір-планування ПОРИ, найважчим для багатьох було усвідомити, що її творимо самі. Без консультатів і політтехнологів. Що ідеї повинні бути наші, втілення їх наше, енергія – наша. І головне – розуміти, що ми здатні на це. Зв’язок на рівні спільно створених ідей та принципів створив ґрунт для розвитку із кампанії в РУХ.

Найголовніший виклик – можливість конструювання нової реальності, окреслення і втілення чітких ідей щодо того, як має виглядати життя країни. Спрямувати свої зусилля не лише на деконструкцію, не на протест заради протесту, а заради втілення своїх чітких, пережитих і вистражданих ідей.

Більшість учасників Майдану потім повернулася до своїх справ, виконавши місію – не давши фактично узурпувати владу, шляхом фальсифікації результатів виборів. Зі спокійною душею більшість з нас сказали собі – я зробив все що міг, я створив можливості для Ющенка і команди творити зміни. Тут виявилося, що і команди толком не було, і чіткого спільного бачення не було. Що, до речі, було артикульовано вже в перших постмайданних дописах та інтерв’ю очільників “Нашої України”.

Для того, щоб реально творити зміни, потрібна сміливість, підкріплена досвідом. Середній вік у 18–20 років не давав ґрунту для прийняття певної частини рішень. Хтось може сказати, що потрібно було залучити консультантів, але справді важливі рішення приймаються самостійно і всередині. Ми розуміли, що творимо можливості вже зараз для інших, а для себе – творимо майбутнє. Без совка, без зеків, без несвободи.

Ідеї Майдану, доволі ефемерні, літають в повітрі вже всі роки Незалежності. Майдан переломив вектор розвитку і зламав сценарій, який точно не був нашим. Сьогодні ж важливо не лише зламати чужий сценарій, а запропонувати свій.

Для того, щоб пропонувати чіткі програми, крім ситуативної співпраці знаходити міцну спільність команд, потрібен час і досвід. Покоління ПОРИ 2004 року цього досвіду вже має на 7 років більше. Сьогодні ми готові самі визначати нашу долю. Відтак творимо Самоврядну Альтернативну Мережу.

Самоврядну тому, що не потребуємо нічиїх вказівок, здатні самостійно визначити цілі і методи їх досягнення.

Альтернативну тому, що ситуацію в країні не здатні змінити ні влада, ні опозиція – потрібно вийти за межі цієї замкнутої системи і створити їй реальну альтернативу.

Мережу тому, що нам не потрібні вожді та ієрархії, ми вміємо працювати як партнери.

Ми не займаємося політикою – ми будуємо державу.

Ярина ЯСИНЕВИЧ, громадський активіст.

Джерело: Gazeta.ua

Як передає кореспондент УНІАН, таку думку О.ДОНІЙ висловив під час круглого столу в Інституті Горшеніна на тему “Якою має бути школа майбутнього?”.

За його словами, отримання в закладах освіти технологічного набору знань не означає автоматичного підвищення культури і моралі суспільства.

“Люди, які під час Голокосту організовували, наприклад, душогубки на колесах, очевидно, мали набір технологічних знань. Вони, мабуть, отримали добру технологічну освіту, але їх моральний поріг був страшенно низьким”, – сказав депутат, зауваживши, що це дуже жорсткий приклад, але він його навмисно навів, щоб продемонструвати, що люди, які отримують знання, але не володіють достатнім рівнем культури і моралі, можуть використовувати свої знання для зла. Яскравим прикладом, на думку О.ДОНІЯ, є нинішній міністр освіти України – “людина начебто освічена, але людина з низьким порогом культури, і вона сприяє декультуризації України”.

Він переконаний, що людину, яка дозволяє собі називати інших лакеями, а потім говорить, що це було сказаного в запалі, не можна призначати міністром освіти.

Ще одним прикладом він назвав «наших суддів». «Я останнім часом ходжу на багато судів – очевидно, що судді і прокурори мають рівень знань… Але якщо Юрій ЛУЦЕНКО сидить більше року буцімто за те, що він незаконно призначив пенсію своєму водію, а сину ДЕМІШКАНА дають два роки умовно за доведене убивство, і випускають … Очевидно, що люди, які використали свої знання як юристи не мають належного рівня культури. І якщо ми говоримо про школу – в цьому основна проблема: чи може даватися рівень технологічних знань без підвищення рівня культури і прищеплення належного рівня моралі”, – сказав О.ДОНІЙ.

На його думку, Україні, щоб залишити у професії чесних і моральних людей, потрібно підвищувати рівень зарплат вчителів і викладачів, робити акцент на вивченні іноземних мов, приділяти максимальну увагу вивченню української мови, активізувати виробництво літератури і мультфільмів для дітей.

У свою чергу заслужений лікар України, професор Ольга БОГОМОЛЕЦЬ висловила думку, що для виховання нового покоління українців потрібно змінити підхід до змісту освіти.

“Реформа освіти не відбувається тому, що зсередини системи концептуальна реформа відбутися не може. Вся система хвора. Ми хочемо підготувати нову генерацію. Щоб вона була здоровою – фізично і морально, це має дати освіта. Нова генерація повинна бути розумною, моральною. Тільки тоді ми зможемо змінити суспільство. А як потрібно вчити цих дітей? Вся наша школа базується на кількісному викладанні, а є освіта якісна – моральність, психологія, лідерство. Нам потрібні люди, які будуть це викладати. Зараз в школах дітям відбивають бажання вчитися. Діти на уроках історії вчать дати, а не шукають відповіді на запитання “Чому ми весь час наступаємо на ті ж граблі?”. Від такого кількісного підходу потрібно перейти до якісного”, – вважає О.БОГОМОЛЕЦЬ.

В свою чергу народний депутат від Партії регіонів Григорій СМІТЮХ наголошує, що пропозиції стосовно реформування системи освіти довгі роки не знаходять належної підтримки у представників влади.

“Уже дуже довго держава не приділяє уваги забезпеченню нормальних умов у школах, особливо у сільській місцевості. Я став звертати увагу на це питання, коли мої діти почали ходити в школу. І виявилося, що уваги школі приділяють зовсім мало. Наприклад, я прийшов до ідеї, що навчальні заклади не повинні платити податок за землю. Але коли я вніс відповідний законопроект до Верховної Ради, колеги мене чомусь не підтримали. На щастя, цю норму вдалося прийняти у вигляді поправки до Податкового кодексу під час його затвердження”, – сказав депутат.

Г.СМІТЮХ висловив сподівання, що парламент підтримає його іншу законодавчу ініціативу – щодо відраховування 1,5% прибутку від експорту металургійної та хімічної промисловості на будівництво, реконструкцію та утримання дитячих будинків і шкіл-інтернатів, а також дошкільних та шкільних закладів освіти у сільській місцевості суб`єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, відповідно до законопроекту «Про внесення змін до Податкового кодексу України».

Депутат зауважив, що відрахування на розвиток шкіл з державного бюджету не дозволяє вирішити нагальні проблеми шкіл.

Г.СМІТЮХ наголосив, що ухвалення запропонованого ним законопроекту дозволить уже через 5 років вирішити більшість проблем.

УНІАН.

То ж, представляємо вашій увазі перелік сторінок спільноти «Україна – Ukraine»:

- Facebook: http://www.facebook.com/UkraineUA
- Blogspot: http://ukrainianpeople.blogspot.com/
- WordPress: http://ukrainianpeople.wordpress.com/
- Livejournal: http://community.livejournal.com/ukraina_ukraine/
- “В Контакте”: http://vkontakte.ru/club21799764
- Twitter: http://twitter.com/uauaua777
- Google+: https://plus.google.com/111712868567837314425

Долучайтеся до наших сторінок та запрошуйте до них своїх друзів! Ласкаво просимо!

Нагадуємо, що другий етап акції на підтримку Олега Дейнеки “Я не дивлюся “1+1″!” діятиме до 1 березня.

«Янукович і компанія не прийшли, щоб коли-небудь віддати владу. Один з механізмів вічної влади – це передача у спадщину. І не просто у спадок, а синові, як Кім Чен Ір. Це не так смішно, як може спочатку здатися. Два терміни Янукович, а потім два терміни його син, наприклад, Олександр. Ви думаєте, що просто так призначається голова СБУ, перед цим голова Нацбанку, перед цим голова податкової від сина Олександра», – сказав Доній.

Він припустив, що внесення змін до Конституції, ініційовані українською владою, будуть зводитися до збільшення президентської каденції до 7 років і обрання президента в парламенті.

«28 років жити під сім’єю Януковичів, я не знаю, хто погодиться», – сказав Доній.

Джерело: “Народна самооборона”.

Володимиру Литвину

Головам фракцій ВР України

Шановний пане Голово, шановні народні депутати!

7 лютого спливає термін повноважень діючого Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Іванівни Карпачової, і перед Парламентом постане непросте завдання обрати нового Уповноваженого.

Постать Омбудсмана є надбанням європейської цивілізації, і до неї завжди привернута прискіплива увага як суспільства всередині країни, так і європейської спільноти, яка виробила вимоги до особи, що може обіймати таку посаду. Ми вважаємо за необхідне нагадати ці вимоги, що випливають з Рекомендації ПАРЄ № 1615 (2003) «Інститут омбудсмана» та Паризьких принципів 1990 року («Принципи ООН щодо статусу національних інституцій захисту та сприяння правам людини»).

Фундаментальними вимогами, якими має керуватися Парламент, обираючи нового Омбудсмана, є безсторонність, незалежність, компетентність, плюралізм та підзвітність.

Безсторонність містить у собі умову безпартійності Омбудсмана. Це має бути людина з доброю репутацією, яка не бере участі у політичній діяльності і відома своїми моральними чеснотами.

Незалежність означає здатність проводити власні розслідування порушень прав людини, а не ґрунтувати свої висновки на розслідуванні інших державних органів. Омбудсман має діяти незалежно і зробити власні незалежні висновки про події.

Компетентність є необхідною передумовою роботи омбудсмана. Ця вимога буде виконана, якщо буде обрана людина з багатим досвідом захисту і відновлення порушених прав людини з боку державних органів. Компетентність також передбачає авторитет серед недержавних, особливо правозахисних, організацій, що дає здатність співпрацювати з такими організаціями і використовувати весь потенціал громадянського суспільства.

Вимога плюралізму буде виконана, якщо секретаріат Омбудсмана відображатиме весь спектр поглядів та інтересів суспільства, різні соціальні, расові, релігійні та етнічні групи. І цього також можна досягти лише у тісній взаємодії з недержавними організаціями.

Підзвітність Омбудсмана має здійснюватися шляхом підготовки, оприлюднення та публічного обговорення щорічних звітів омбудсмана про результати його роботи і проблеми у країні. Діяльність Омбудсман має бути відкритою для громадськості і здійснення громадського контролю, і на цю посаду має бути обрана людина, що довела здатність працювати в умовах відкритості.

Ми вважаємо, що такі вимоги не можуть бути виконані, якщо посаду Омбудсмана обійматиме людина, яка тісно пов’язана з тими чи іншими політичними партіями, або державні посадовці, які зробили кар’єру в органах, що є традиційними порушниками прав людини – міліції, прокуратурі, службі безпеці. Такий вибір сприйматиметься українським суспільством і європейською спільнотою як попрання ідеї захисту прав людини задля намагання влади поставити під контроль діяльність Омбудсмана, у той час коли завданням Омбудсмана є саме контроль влади.

Ми переконані, що Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини має стати представник громадянського суспільства – дієва, толерантна, незалежна від партійного впливу людина, яка має великий досвід правозахисної діяльності і авторитет серед неурядових організацій.

Ми вважаємо, що гідним кандидатом на посаду Уповноваженого є голова правління Української Гельсінкської спілки з прав людини, співголова Харківської правозахисної групи Євген Юхимович Захаров і звертаємося до Вас з пропозицією висунути і підтримати під час голосування його кандидатуру.

Правління Української Гельсінкської спілки з прав людини

Аркадій Бущенко, виконавчий директор УГСПЛ

Підпис під зверненням можна поставити тут: http://helsinki.org.ua/index.php?id=1327750631